Українська відповідь Голлівуду (про фільм "Тіні незабутих предків")

Українське кіно, як дощ у пустелі: буває, але дуже рідко. Вслід за «Іваном Силою» Віктора Андрієнка на широкі екрани вийшов черговий український фільм. 14 листопада презентували кінокартину «Тіні незабутих предків» режисера Любомира Левицького.

За 22 роки незалежності український кінематограф ще так приємно не дивував. Побачивши роботу Любомира Левицького, усвідомлюєш, що наше сучасне кіно доросло до того, щоб із гідністю бути представленим на світовій кіноарені. Приємно, що «Тіні незабутих предків» – фільм не просто відзнятий в Україні, а фільм українською мовою. Україною там «пахне» повсюди: це і яскрава мова героїв, і текст на ноутбуці, реклама сигарет і автоцивілки рідною мовою, і українські гривні, якими герой розраховується на автозаправці. «Українськість» фільму яскраво підкреслюють і наповнені духом свободи Карпатські пейзажі, і панорама старовинного Чернівецького університету.

Жанр фільму однозначно визначити неможливо. Тим і цікаві «Тіні…», що поєднують у собі елементи і комедії, і містики, і трилеру. Це такий собі кроссовер, різножанрова фіксація. Унікальність фільму в тому, що він репрезентує собою весь сучасний американський кінематограф: тут тобі і молодіжна комедія, і містика а-ля «Сутінки» (до речі, оператор «Тіней…» Марк Еберлі брав участь у зйомках славнозвісної саги про вампірів), і навіть загадкові артефакти в стилі Дена Брауна. Спробуйте віднайти таку жанрову форму в світовому кінематографі! Фільм щедро «прикрашений» різноманітними спецефектами, що взагалі є справжньою екзотикою для українського кіно. «Дихання» фільму вільне: герої розкуті, не сковані у висловлюваннях, відчувається солодкий присмак «калорійного» українського гумору, навіть сакралізований образ мольфара в одному з епізодів наділений саркастичністю, не бракує фільму й легкої еротики, яка лише естетизує похмурі містичні сцени. Фільм сприймається доволі легко, проте повністю розслабити мізки не вдасться.

Ключові герої кінофільму представляють студентську молодь, приємно, що Любомир Левицький дав шанс проявити себе молодим українським акторам: Дмитру Ступці, Олені Мусієнко, Владиславу Никитюку, Богдану Юсипчуку, Роксолані Кравчук, Марині Шако (українська Скарлетт Йохансон) та іншим. Із відомих акторів у фільмі задіяні Ольга Сумська, Олег Цьона, Станіслав Баклан, Володимир Нечипоренко, Костянтин Линартович, Ольга Фреймут.

«Тіні незабутих предків» – яскравий приклад того, як синтезувати традиції і новаторство. Динамічний, цілком сучасний сюжет втілює у собі теперішні будні української молоді і давноминулі священні обряди мольфарів. У фільмі зроблена доволі вдала спроба поєднати різні часи, збудити пам’ять українців, оголити їхні пракорені. Подорож Вані Романовського (прізвисько Волан) і його друзів до мольфара, сповнена пригод, конфліктностей, уособлює собою процес єднання двох віддалених поколінь. Сучасна молодь егоїстична, не захищена від впливу зла. Саме цим засмучений мольфар, шкодує, що теперішнє покоління ще таке молоде, але вже напродукувало в собі стільки зла. Яскравим прикладом різноплановості поколінь є епізод, коли старий знахар зцілює поранену ногу друга Вані Романовського, у нього цікавляться, як він це зробив, той відповідає, що це все цвіт папороті. «Але ж його не існує». «Для кого не існує, а для кого існує» – відповідає знахар. Мандрівка до мольфара – це повернення молоді до своїх пракоренів, до життя у згоді з природою, у згоді із собою. Попри все, у жилах всіх поколінь тече одна кров. Кровну єдність поколінь підкреслюють моменти кровопускання заради магічної сили на самому початку фільму (мольфар) і наприкінці (Ваня Романовський).

Любомир Левицький наочно показав, як можна модернізувати традиції, адаптувавши їх для нового сприйняття. Апелюючи до кіношедевру Сергія Параджанова, він пробуджує пам’ять українців, повертає до праоснов, реінкарнує душі наших предків. Режисер планує випустити свою кінокартину, на створення якої пішло $ 877 тис., в прокат у Росію, Казахстан, Польщу, міста із великою українською діаспорою у Канаді та США, нам є чим пишатися. Така режисерська робота безумовно заслуговує глядацької уваги. Адже це наш якісний продукт, а тому найкращий.