Життя як сурогат смерті

Тексти французького письменника Луї-Фердінана Селіна (справжнє прізвище Детуш) – справжнє випробування для читача. Автор виробив чітку поетику дії на нервову систему читача, власний тембр голосу.  

У памфлеті «Інтерв’ю з професором Y» Селін зазначив, що не пише жодних послань людству, не вибудовує ідей. Все, що він зробив, — це змусив літературу говорити мовою почуттів. Його манеру письма порівнюють із письмом Марселя Пруста, Джеймса Джойса, Франца Кафки. Луї-Фердінан Селін, якого можна назвати «стилістичним революціонером», зробив переворот у літературі, застосувавши деестетизований варіант мови, позбавивши її статусу аристократичності. Мова, яка в інших французьких класиків проявлялася лише у вузькій лексичній сфері, у Селіна стала стильовим голосом — роздмуханою емоційністю. Письменник відмовляється від логічної побудови тексту, ділить фразу на судомні крики, використовує згрубіле просторіччя. Вульгаризми та «низька лексика» поєднуються з високим стилем оповіді.  

Автобіографічна творчість Селіна складає сагу про жалюгідність людини. «Усе найцікавіше відбувається, безперечно, в пітьмі: правдивої історії людства не знає ніхто», — запевняв письменник. Українською мовою перекладено памфлет Селіна «Mea culpa», роман «Подорож на край ночі», а торік у «Видавництві Жупанського» в серії «Майстри світової прози» вийшла «Смерть у кредит». За жанровими особливостями «Смерть у кредит» — роман виховання. Однак у Селіна це швидше «роман антивиховання». Автор описує процес формування особистості, змальовує бруд, жорстокість, безнадійність паризького «дна». Мова твору відповідає розірваній, фраґментарній картині світу, яка постає у романі. Спазматичний тон звучання тексту, «крикливе письмо» передають насиченість емоцій, їхню миттєвість, збудженість. Кожна фраза, кожне слово — іскра, яка роздмухується в безмежне вогнище почуттів. Образ головного героя — Фердінана — репрезентовано короткочасними спалахами його свідомості.

Оповідь ведеться від першої особи. Фердінан інтерпретує навколишню дійсність крізь себе. Він входить у лицемірний, обивательський світ дорослих. Юнак болісно реагує на брехню і підлість. Емоційна незворушність, іронія, яка іноді перетворюється у сарказм, зумисне мовчання стають його захисною оболонкою. Реальність фантасмагорична, гіперболізована, химерна. В моменти кризи Фердінан марить, на нього накочуються хвилі лихоманки, «в його макітрі вміщалося стільки всього, що ним можна було замінити всіх пацієнтів у двадцяти божевільнях». Перший сексуальний досвід хлопця позбавлений романтичних почуттів та еротичних переживань. Сексуальність у романі жорстока і агресивна.  

У душах батьків Фердінана, які панічно не можуть вибратися зі злиднів, живе страх. Огюст не вірить у майбутнє сина, зганяє на ньому злість за несправедливості життя. Кульмінацією напружених відносин стає сутичка Фердінана з батьком. Головний герой залишає домівку. Після невдалого учнівства в крамниці тканин, навчання на ювеліра, в «Meanwell College» юнак потрапляє в ще одне «коло пекла» — стає асистентом Куртіаля де Перейра — редактора наукового журналу «Майстротрон», експерта на дірах, одержимого дидактичною пристрастю та азартними іграми. Куртіаль не жив, а видумував власне життя. Він вигадував різноманітні химерні проекти, які лускали, ніби мильні кульки.

Куртіаль терпить моральний крах, закінчивши життя самогубством. Смерть стає окремим, прихованим героєм роману. За смерть доводиться розплачуватися життям. Межа між життям і смертю зникає. Не зумівши знайти своє місце в житті, Фердінан повертається до дядечка Едуара, який неодноразово стає його «рятівною соломинкою». Хлопець вирішує знайти себе у війську. Про подальшу долю Фердінана Селін розповідає в романі «Подорож на край ночі». Однак це вже інша історія.