Посмішка розуму Сергія Довлатова
"Мама каже, що колись я просинався з усмішкою на обличчі. Було це очевидно році в сорок третьому. Уявляєте: навколо війна, бомбардувальники, евакуація, а я лежу і усміхаюсь... Зараз усе по-іншому. Ось уже двадцять років я прокидаюся з нестерпною мармизою на запущеній фізіономії" (Сергій ДОВЛАТОВ)
Хороший письменник — це той, якому хочеться подзвонити, вважав Джером Девід Селінджер. Я захотів подзвонити Сергію Довлатову, творчість якого нещодавно для себе відкрив. За простотою і анекдотичністю його книжок ховаються чесність, скромність, яскравий гумор і неймовірне відчуття мови. Його тексти цікаві і доступні будь-якому читачу, незалежно від віку, національності, начитаності або, кажучи словами самого Довлатова, «ступеня інтелектуальної прискіпливості».
Сергій Довлатов народився під час війни, 3 вересня 1941 року в башкирській Уфі в сім’ї єврея і вірменки — театрального режисера Доната Ісааковича Мечика й літературного коректора Нори Довлатової. В середині 1940-их років сім’я Довлатових переїхала в Ленінград (сучасний Санкт-Петербург). Творчу кар’єру письменник розпочинав у столиці Естонії — місті Таллінні. Працював кореспондентом газети, згодом — екскурсоводом у Пушкінському заповіднику під Псковом. Три роки служив у внутрішніх військах, охороняючи виправні колонії в Республіці Комі. 1976 року повернувся в Ленінград, публікувався в самвидаві.
Неможливість друкуватися на батьківщині, несумісність власного світогляду з «кодексом будівника комунізму», неприємності з каральними органами змусили Довлатова наприкінці 70-их років емігрувати спочатку до Відня, потім — у Нью-Йорк, де письменник опублікував 12 книг. За інтонацією, за манерою оповіді його творчість вписується передусім в американську, а не в російську літературну традицію. Улюблений художній прийом Довлатова — іронія, яку він називав «посмішкою розуму». «Іронія, — зазначав письменник, — улюблена, а головне, єдина зброя беззахисних». Про свою літературну кар’єру за кордоном Сергій Довлатов казав: «Там (у Радянському Союзі) був читач, але не друкували, тут (у США) друкують, але читач усе одно там». Твори Довлатова — «Зона», «Компроміс», «Заповідник», «Наші», «Філіал», «Іноземка», «Валіза», його оповідання і записні книжки захоплюють з першої сторінки.
Сергій Довлатов був двічі офіційно одружений. Як жартував письменник, «я двічі був одружений, і обидва рази щасливо». Від першого шлюбу з Асею Пекуровською в нього залишилася дочка Марія. Двоє дітей — Катерина і Микола — від другої дружини Олени, дочка Олександра — від цивільної дружини Тамари Зібунової. «Три речі може зробити жінка для письменника, — казав Довлатов. — Вона може нагодувати його. Вона може щиро повірити в його геніальність. Зрештою, жінка може залишити його в спокої. До речі, третє не виключає першого і другого».
24 серпня 1990 року, перебуваючи на вершині слави, Сергій Довлатов по дорозі в лікарню помер від серцевої недостатності. Поховали письменника в Нью-Йорку на цвинтарі «Маунт Хеброн». Меморіальні дошки на згадку про Довлатова є в Уфі, Таллінні й Санкт-Петербурзі. Його художня думка присмачена парадоксальністю, обґрунтована життєвим досвідом, проста і благородна: розповісти, як дивно живуть люди, то сумно сміючись, то смішно засмучуючись. У його книгах немає праведників, немає лиходіїв. Лаконізм, точність формулювань, уміння видобувати абсурд із найбуденніших явищ і знаходити сміх у трагічних ситуаціях, не скасовуючи при цьому відчуття загального трагізму існування, — творче кредо Сергія Довлатова.
Книги Сергія Довлатова розсипалися на «анонімні» афоризми й анекдоти:
*У Бога добавки не просять.
*Добре йти, коли кличуть. Жахливо — коли не кличуть. Однак найкраще, коли кличуть, а ти не йдеш.
*Убогість думки породжує легіони однодумців.
*Істинна мужність — любити життя, знаючи про нього всю правду.
*Порядна людина — та, яка шкодить без задоволення.
*Сім’я — це коли за звуком вгадуєш, хто миється в душі.
*Я не буду міняти лінолеум. Я передумав, бо світ приречений.
*У хорошої людини стосунки з жінками завжди складаються важко. А я людина хороша.
*— Що в тебе болить? — Живіт і голова. Фельдшер узяв таблетку, розламав її навпіл і строго сказав: — Це від голови. А це — від живота. Гляди, не сплутай.
*Благородність — це готовність діяти наперекір власним інтересам.
*Не треба бути як усі, тому що ми й так, як усі.
*У нас є свобода і молодість. А свобода плюс молодість називається коханням.
*На мою думку, кохання не має розмірів: є тільки так або ні.
*Я хочу бути самотнім, але поряд із кимось.
*Маючи гроші, дуже легко витерпіти бідність.
*Життя випереджає мрію.
*Яке це щастя — говорити, що думаєш. Яка це мука — думати, що говориш.
*Усе життя я дмухав у підзорну трубу і дивувався, що нема музики. Потім уважно дивився в тромбон і дивувався, що нічого не видно.